crazy hands art: "Аліса в країні Лори Ешлі"

Була собі колись дівчинка, яка просто терпіти не могла старих, навіть не так, дрєвніх речей - це просто жах, жити серед напівзгризлих шашелем порепаних креденсів, облізлих столів із засмальцованими висувними дощечками, облупленого посуду у якусь "старечу" квіточку. Яка була радість, коли креденець пішов на заслання до шопи, стіл - на сміттярку, а фаянсовий посуд кудись на антресолі, а у хаті засяяли поліровані меблі і нормальні (!) тарілки із найближчих "госптоварів". Блін, дорого я б дала тепер за той креденець, що згнив років 35 тому, всіма забутий і знехтуваний.Це був бабусин буфет, із свінцевим склом під мідною сіточкою у дверцятах, різбленням та безліччю шухлядок, кінця позаминулого сторіччя креденець. А велечезні тарелі із павутинкою "змошок", із блакитним обідком! А стіл із фігурними ніжками.... А.... Що тепер казати. Хіба що спокутувати, бо доля підклала (так, непомітно, повільно підкладала) свиню у вигляді нестерпної любові до справжніх старих речей, або хоча б зроблених, із смаком та відчуттям стилю, в естетиці тих часів, коли наші бабусі були маленькими дівчинками і напевне терпіти не могли старого рипучого меблевого вбозства. Я перепрошую у тебе, креденс.