"Ігри у бісер"

Лежиш собі горилиць, втикаєш у небо, яке з такого положення тіла бачно значно краще і майже у повному об'ємі. Там щось бринить майже нечутно, порцяляновий спів....Потім перегортаєшся і тицяєшся мармизою у траву, оптика міняється і у повному об'ємі бачиш тіко найближчі мікрохащі, там хтось повзає, шурхотить, ондочки повз пробіг, щось тягне, напєвне "мурав'їшка" до дому поспішає, доки у нього ноги.... І кольори такі дивні, особливо якщо подивитися на світ через листочок, світ стає золотаво-смарагдовим і у "жилочку" - вівісекція навспак... Метелики сновигають, якісь розморені.... Он сів один на джинсове коліно.... Треба встати, пива ще ковтнути, але ліньки.... Пікнік на узбіччі....

Коробочка для дрібниць "Ігри у бісер" (декупаж, декопатч, h7,5 d8,5, 2011) продається

"Хімічне весілля Розенкрейца"

Багато читати шкідливо. Горе від писменності.... Особливо шкодить велика швидкість читання, від того можуть полетіти провідники, напівпровідники і взагалі, контакти, будь-якого роду. Колись, дитиною, я "ковтала" книжку, якої завгодно грубезності, за добу. Іноді ставила надприродні рекорди. Одного зимового вечора, я, в 54-й чи 58-й раз сіла читати "Вершника без голови", подолала я його години за 3-4, тут бахнула північ і полягала я спати. Та це мені не вдалося, бо у голові через перенапругу з"явилася паралельна дійсність і вилізла зовні і стала просто дійсністю. Хтось сильно стукнув мене у маківку і відкрила я очі - темрява була і одночасно її не було, був синюватий морок, в якому тихо і жахливо повз лішко ступала синя напівпрозора шкапа і ... усміхалася (!) мені.... Чому я тоді не посивіла чи не зреагувала іщя якось природно? Звісно, на коняці сидів ВІН, але це було не найжахливіше, справжньою макаброю була кінська посмішка. Так я і просиділа до ранку у зацепенінні.... Більше я ніколи не читала "Вершника без голови".....
Багато читати шкідливо, бо потім з'являються  такі от назви для коробок-цукерниць. Хоча, хто сказав, що мистецтво - це не алхімія? Найправдивіша трансмутація.  Як ви розумієте, із читанням я не зав'язала. Нічому мене не навчила жахлива коняча посмішка.

Коробка-цукерниця "Хімічне весілля Розенкрейца" (дерево, декупаж, 26х23х3, 2011) продається

"Аліса в країні Лори Ешлі"

Була собі колись дівчинка, яка просто терпіти не могла старих, навіть не так, дрєвніх речей - це просто жах, жити серед напівзгризлих шашелем порепаних креденсів, облізлих столів із засмальцованими висувними дощечками, облупленого посуду у якусь "старечу" квіточку. Яка була радість, коли креденець пішов на заслання до шопи, стіл - на сміттярку, а фаянсовий посуд кудись на антресолі, а у хаті засяяли поліровані меблі і нормальні (!) тарілки із найближчих "госптоварів". Блін, дорого я б дала тепер за той креденець, що згнив років 35 тому, всіма забутий і знехтуваний.Це був бабусин буфет, із свінцевим склом під мідною сіточкою у дверцятах, різбленням та безліччю шухлядок, кінця позаминулого сторіччя креденець. А велечезні тарелі із павутинкою "змошок", із блакитним обідком! А стіл із фігурними ніжками.... А.... Що тепер казати. Хіба що спокутувати, бо доля підклала (так, непомітно, повільно підкладала) свиню у вигляді нестерпної любові до справжніх старих речей, або хоча б зроблених, із смаком та відчуттям стилю, в естетиці тих часів, коли наші бабусі були маленькими дівчинками і напевне терпіти не могли старого рипучого меблевого вбозства. Я перепрошую у  тебе, креденс. 

Рамка "Аліса в країні Лори Ешлі" (дерево, декупаж, техніка зістарювання у стилі "шеббі-шик", 24х24, 2011) продається

"Турецькі солодощі"

Колись глупої ночі, сидячі у трьох із телевізором та пляшкою віски, я натрапила на якомусь занюхоному каналі на фільм, від якого я не зміг відірватися, як від пляшки.Так ми і просиділі майже до ранку, одночасно у збуренні та зацепенінні. Я не дивилася фільм з початку, так,зачіпилася за кадр між кліками пульту за обличчя актора, який мені подобається - Рудгера Хауера, тільки йому там було років двадцять, а дійство було геть гіпове та відчайдушне.... Зранку, прийшовши до тями, я полізла у програму і з'ясувала, що дивилася "Турецькі солодощі" Верхувена. Якось з тих пір словосполучення "турецькі солодощі" звучить для мене дещо, ну, інакше.... навіть коли їси ті самі правдиві солодощі у Стамбулі.Турецькі солодощі.., турецькі солодощі....,  багато є в них.., навіть Рудгер Хауер.

Скринька "Турецькі солодощі" (дерево,декупаж, 19х9х11, 2011) продається

"Метелики Хокусая"

Хто з художників не захоплювався тридиційним мистецтвом Японії? Я таких не знаю. Це така своєрідна "дитяча хвороба мистця", з тих самих пір, як Японія відкрилася європейському світові. Зачаровоє.... Колись я гірко плакала над альбомом "Традиційний живопис Японії. VI - X ст.". Всі мої тодішні спроби стилізації та пошуки власного "неоконструктивізму" були явлені у такій невблаганній, жорстокій простоті, спрощені до такої красномовної "речі як знаку", що ставало лячно - хіба це 6-те століття від Р.Х, не ХХ-те? А як же мої новації, а як же напруження думки і безсоння пошуків? Все було вигадано до нас.... Залишається лише бути мудрими і сприйняти сенс речей як він є. І продовжувати робити своє не соромлячись, сприраючись на науку, що визирає із 6-го століття нашої ери.

Скринька "Метелики Хокусая" (дерево, декупаж, 22,5х5х6,5, 2011) продається